Чотири ставки, які спрацювали на 100%
Якщо озирнутися назад, за 20 років я зробив рівно чотири фундаментальні ставки. Щоразу це здавалося дивним для колег по цеху, але щоразу потрапляло в десятку.
1. 2009 рік — ставка на фриланс. Тоді всі прагнули до офісів дизайн-студій і рекламних агенцій. Фриланс вважався тимчасовим підробітком для бідних студентів. Але я тверезо оцінював себе: як рисувальник я був середнім, шансів пробитися в топові студії артдиректором у мене було небагато. Фриланс дав мені важіль: пряме спілкування з клієнтом, швидкість, відповідальність і підприємницьку хватку. Ставка спрацювала.
2. 2013 рік — ставка на WordPress і комплексний сайт. До того дизайнери просто малювали PSD-файли у Фотошопі й викидали їх через паркан верстальникам. Що там далі відбувалося із сайтом — нікого не хвилювало. Я вирішив відповідати за кінцевий результат: почав продавати сайти під ключ на WordPress. Чек одразу подвоївся, а цінність для бізнесу зросла в рази.
3. 2017 рік — ставка на No-Code і Тільду. Класична розробка знову перетворилася на неповороткого монстра: брифи, спринти, кошторис на пів року. Ноукод дав змогу збирати складні, стильні, анімовані сайти за дні без участі програмістів. Це дозволило виростити агенцію, створити освітню платформу й навчити тисячі дизайнерів.
4. 2022 рік — ставка на Midjourney та генеративні візуальні світи. Дизайн перестав залежати від стокових фотографій, примхливих 3D-моделлерів і нудних зйомок. Ми навчилися генерувати унікальну візуальну метафору під будь-яке завдання.
П’ята ставка: Людина-продукт і вайб-кодинг
Зараз — моя п’ята ставка. Називають її по-різному, найчастіше дурнуватим словом «вайб-кодинг». Я терпіти не можу цей термін за наліт легковажності, наче ти лежиш на дивані, натиснув дві кнопки й нейромережа все зробила. Але глибинна суть точна: штучний інтелект остаточно зніс стіну між дизайнером і розробником.
Раніше в ноукоді ти завжди впирався в стелю платформи. Трохи складніша анімація, нестандартна логіка бази даних, кастомний бекенд чи інтеграція через вебхуки — і тобі знову потрібен сторонній розробник, який зіпсує твою ідею. Тепер цього бар’єра немає.
Сьогодні я сам піднімаю віртуальні сервери, зв’язую API моделей, розгортаю бекенди на Python, пишу складний фронтенд і збираю живі вебдодатки. За останній рік на підписки, API-токени та інфраструктурні експерименти я витратив понад \$10,000. І це найкраща інвестиція в житті.
Гіперфокус і кайф всемогутності
У мене є схильність до РДУГ. Коли мене захоплює нова ідея, я провалююся в гіперфокус. Узимку в мене був період, коли я два місяці спав по 3–4 години на добу просто тому, що не міг заснути. Мозок вибухав від захвату: ти посеред ночі схоплюєшся з ліжка, сідаєш за термінал, формулюєш логіку агенту — і за двадцять хвилин система працює просто на продакшені без жодного бага.
Ти перестаєш бути просто людиною, яка малює картинку й сподівається, що її колись нормально зверстають. Ти знаходиш повну суб’єктність.
Чи означає це, що я кидаю дизайн?
Звісно, ні. Я не стаю нудним бекендером, який порпається в баг-трекері ентерпрайзу. Дизайн, смак, типографіка та візуальна естетика нікуди не поділися — вони залишилися моїм головним фундаментом.
Просто впродовж усієї кар’єри я відкушував від пирога все більший і більший шматок. Спочатку це був шматочок чистого візуалу. Потім дизайн плюс верстка. Потім дизайн плюс логіка. Потім генеративний арт. А зараз я просто забрав увесь пиріг повністю.
Майбутнє — за «людьми-продуктами». Фахівцями, які тримають у голові загальну естетику, сенс, маркетинг, інтерфейс і код одночасно. Це неймовірно смачно. І далі я планую детально показувати, як саме цей пиріг влаштований.
